Пропонуємо вашій увазі вірш у виконанні вихованців ЗДО та учнів 1-11 класів Миньковецького ліцею.

А мир такий крихкий, як порцеляна,

Немов кришталь, що б’ється на друзки.

Хоч пісня щастя всім така жадана…

То ж хочеться, щоб мир був на віки.

Бо коли мир, тоді сміються діти,

Бо є в них тато, мама, хліб, сім’я…

Й дорослим також є чого радіти:

Є мрія, щастя, пісня солов’я…

Є тиша, спокій, сонце, мирне небо,

Краса довкола, творчості політ…

І все тоді прекрасно, все, як треба!

І ти щасливо йдеш у білий світ…

Коли ж війна, тоді усе жахливо,

Бо смерть чигає в кожному кутку,

Як вижити? Бо щезнути — не диво…

Здригається дитя у сповитку…

А поруч мертва бездиханна мати,

І батько десь на полі бою впав…

Нема кому дитинку обійняти,

Бо цілий світ у вир страшний попав.

Була ж можливість всім у мирі жити,

Та хтось порушив цього часу плин.

Бо захотілось світ йому спалити,

І він забив у мир глибокий клин.

Нам би в дружбі сьогодні жити,

Разом зможемо так багато!

Нам би мріяти і творити,

І життя стане в нас, мов свято!