Поради вчителям

Рекомендації учителю

у роботі з дітьми різних типів темпераменту.

Дітей із сангвінічним темпераментом характеризують: легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі; вони енергійні, активні, довго не витримують одноманітної діяльності; здебільшого не сором’язливі, але стримані; легко спілкуються; користуються повагою ровесників; не схильні ображатись; беруть участь у громадській роботі класу і школи.

За сприятливих умов виховання ростуть спокійними, в міру рухливими, адекватно реагують на зміну обставин, за несприятливих – виявляють байдужість, безвідповідальність, несамокритичність.

У роботі з такими дітьми слід враховувати:

• сангвініки швидко освоюють правила поведінки й уміння ними керуватися засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко втрачають;

• завдяки рухливості швидко піддаються як позитивному, так і негативному впливу;

• на зауваження дорослих реагують спокійно, не опираючись;

• такі учні досить комфортно відчувають себе, як при письмовій так і при усній відповіді. Зовнішні фактори їх майже не відволікають;

• досить відповідальні тривалі справи (наприклад звання старости класу, або керівника по дисципліні) сангвінікам не слід доручати. Вони проявлять незвичайну активність, та на протязі місяцю втратять усякій інтерес до цієї роботи. Але з сангвініків вийде справжній активіст у розважальних культмасових справах, або класний репортер;

• опитування домашнього завдання слід починати саме з таких учнів;

• сангвініки будуть брати активну участь у розборі нової теми, навіть якщо вона їм не цікава.

Діти холеричного типу темпераменту характеризуються: легкою збудливістю почуттів, силою і стійкістю їх у часі; енергійною та різкою поведінкою; бурхливо реагують на подразники; важко переключаються на спокійнішу справу; у колективі прагнуть самостверджуватись; люблять організовувати ігри;  охоче залучаються до різних видів діяльності

За правильних умов виховання холерики виявляють активність, наполегливість у роботі, за неправильних – стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити " на зло”.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

• зважати на їхні особливості;

• бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість;

• при навчанні (особливо на заліку) враховувати те, що такій дитині легше буде відповідати усно, ніж писати все що їй відомо по даному питанню. Холерики тяжко переносять однотипну діяльність. Тому вони просто не зможуть виконати письмову роботу на високому рівні;

• пам’ятати, що чим довше йде робота (диктант, контрольна тощо) тим більше холерик зробить помилок;

• перевірку домашнього завдання також можна починати з холериків, вони навряд розгубляться від. Також холерики не відчувають ніяких труднощів від неочікуваних поточних запитань;

• у опрацюванні нової теми можете сміливо покладатися на їхню активність, якщо зможете заохотити та зацікавити їх. Проте, холерики як швидко запам’ятовують інформацію, так же швидко і забувають її.

У дітей флегматичного типу темпераменту : почуття важко збуджувані, проте тривалі і стійкі; флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів; уникає доручень, але отримавши їх, виконує бажання, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості; ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступивши в конфлікт, глибоко переживає, хоч зовні не демонструє цього.

За сприятливих виховних умов такі діти виростають вдумливими, слухняними, організованими, добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки; за несприятливих – лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

• щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту;

• надати доручення, які в першу чергу потребують відповідальності та чесності. Тоді учень буде відчувати себе потрібним у колективі. Враховувати, що такої дитині краще дати не обмежену часом письмову відповідь, ніж викликати відповідати усно. В цьому випадку флегматик може почати з «іншого кінця» питання та його відповідь займе величезну кількість часу;

• враховувати, що високий темп ставлення запитань збиває з толку таку дитину;

• враховувати, що для флегматика не має нічого більш складнішого, як виконання завдань на відведений час. Однак саме такі учні можуть працювати дуже довго без суттєвих помилок та стомлення;

• не слід активно запитувати таку дитину під час пояснення нової теми. Їй, як нікому іншому потрібен час у оволодінні інформацією, але отриманні знання зберігаються у пам’яті флегматика надовго;

• враховувати, що ситуації у яких потрібно розподілити увагу або переключення її з одного виду діяльності на другий, флегматик переносить дуже важко.

Діти з меланхолічним темпераментом: надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі; сором’язливі;  малоактивні; важко пристосовуються до нових обставин; відзначаються хворобливою вразливістю; швидко втомлюються; невпевнені у своїх силах;  часто мають поганий настрій, почувають страхом перед труднощами ; скаржаться на ровесників;  бояться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостійно.

Вчителю у роботі з такими дітьми слід :

• підтримувати таку дитину, підбадьорювати. Але не у якому разі не робити акцент на її помилках. Різке зауваження від вчителя може викликати великі труднощі під час наступної роботи на уроці. Такій дитині буде достатньо й вашого погляду;

• доручити дитині якусь корисну та важливу справу в класі. Меланхоліку просто необхідно відчути себе потрібним у класі;

• враховувати, переживання дитини. Якщо меланхолік за щось переживає, він не зможе дати повну відповідь на запитання, навіть якщо знає матеріал досконально. Тому має сенс запитати у такого учня, чи згоден він з отриманою оцінкою, або бажає перездати її протягом дня;

• враховувати, що меланхоліки побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, вони губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Тому можливо має смисл залікові відповіді приймати у таких дітей в індивідуальній формі;

• при опануванні нової теми такі діти сидять мовчки, їм краще слухати, а дома ще раз самим прочитати, вивчити матеріал. Тільки тоді вони будуть впевненні у своїй відповіді, а отриманні знання залишаться у них надовго;

• перевірку домашнього завдання не слід починати з меланхоліків, вони легко можуть розгубитися. Краще надати їм декілька хвилин для підготовки;

• враховувати, що такі дітей дуже відволікає шум, та будь яка неспокійна обстановка;

• враховувати, що таких дітей особливо пугають: серйозні самостійні роботи на які відведено певний час; неочікувані запитання, потребуючі негайної відповіді;

• відповідь такої дитини не в якому разі не слід критикувати. Тому що меланхолік прийме це дуже близько та весь день буде переживати з цього приводу.

Процес навчання у школі збудований таким чином, що саме активні діти (сангвініки та холерики) мають великі переваги: вони швидко запам’ятовують, відновлюють інформацію, отримують оцінку і також швидко її забувають. Проте, меланхоліки та флегматики, якщо вчитель правильно побудує процес навчання, зможуть бути надійною опорою, тому що саме вони самостійно проникають глибше у тему та часто знають більше шкільної програми. Флегматики полюбляють зосереджуватися на будь яким виді діяльності, тому саме вони поступово розв’яжуть саму важку задачу. У них та сангвініках вистане самостійності для вирішення багатьох завдань. Саме для таких учнів оптимальною формою заліку будуть тестові завдання.

У природі ніколи не зустрічається «чистого» типу темпераменту. Але один-два з них ярко виражені у кожної дитини. Спробуйте врахувати ці особливості у своїй роботі, правильно роздавати завдання та опиратися на сильні сторони. Це забезпечить ефективність навчання та виховання кожного учня.

Мобінг (від англ. to mob – переслідувати, нападати гуртом) – це психологічний терор, тиск, цькування співробітниками свого ж колеги.

Чому виникає мобінг?

Причини можуть бути різними.

• Ви – новий член колективу. Щойно прийшли на роботу і відчуваєте, що тут вам, м’яко кажучи, не раді.
• Можливо, через те, що ви зайняли місце іншої людини, яку любили в колективі й не хотіли її звільнення. У такому випадку негатив від ситуації, що склалася, автоматично переноситься на вас, хоча жодної вашої провини тут немає.
• Або через те, що колеги відчувають ваш потенціал і не хочуть вашого просування по кар’єрних сходах. Хтось хотів обійняти посаду, що дісталася вам, і тепер намагається усіляко довести вашу неспроможність.
• Чи ви не приймаєте правила, встановлені в колективі, й таким чином одразу провокуєте бажання вас позбутися.

Чим небезпечний мобінг?

Страждають жертви мобінгу. Ізоляція й цькування можуть стати причиною психічних розладів, появи невпевненості в собі, вразливості, тривожності, падіння самооцінки. Працівник постійно перебуває в стресовій ситуації, а це, у свою чергу, може стати причиною головного болю, підвищення або зниження артеріального тиску, безсоння, загострення хронічних захворювань. І навіть після того, як людина змінить місце роботи, згадка про те, що відбулося, буде впродовж багатьох років позначатися на її самопочутті та самооцінці.

Від мобінгу страждає і сам колектив. Продуктивність праці знижується через те, що працівники не контактують і, відповідно, не можуть повноцінно обмінюватися інформацією та ідеями. Вони часто витрачають час і сили на конфлікти, а не на виконання роботи. Тому знижується і результативність роботи.

Як уникнути мобінгу?

• Шукайте порозуміння з колегами.
• Не демонструйте роздратування. Не будьте різкими.
• Шукайте спільні нейтральні теми для розмов (про погоду, про природу, про літературу).  
• Вітайте колег зі святами. Беріть участь у спільних заходах.
• Не уникайте спілкування на перерві.
• Не поширюйте пліток. Не беріть участі в обговоренні вчинків інших.
• Спробуйте побудувати відносини навіть з тими, хто ставиться до вас недоброзичливо.
• Намагайтеся не порівнювати себе з іншими. Крім особистого розчарування, це може призвести ще й до появи претензій (часто невиправданих) до колег.
• Не вдавайтеся до критики без вагомих підстав.

  Що робити, якщо ви стали жертвою мобінгу?

• Не поспішайте звільнятися.
• Не мовчіть. Спробуйте поговорити з колективом. Розкажіть про те, чого ви хочете.
• Намагайтесь відстоювати свою позицію. Відповідайте на зауваження. Аргументовано пояснюйте свої вчинки.
• Не дозволяйте принижувати себе. Якщо ви проаналізували ситуацію і зрозуміли, що вашої провини немає, будьте впевнені у собі. Не знижуйте самооцінки. Не закривайтеся.
• Спробуйте знайти позитивні риси в людей, з якими працюєте. Або подумайте про те, що, можливо, ви просто необ’єктивно ставитеся до них.

Вчителям. Допомога у разі виявлення ознак синдрому «професійного вигорання»

Професійне вигорання містить чотири типи проявів:

• Фізичні прояви — домінує почуття стомлю­ваності, мають місце ігнорування фізичної актив­ності, порушення сну, втрата апетиту й ваги, зни­ження сексуальних бажань, часті захворювання без явних причин, можливе зловживання алкого­лем, ліками, палінням.

• Емоційні прояви — виникають трудно­щі в розслабленні, спостерігається постійне по­чуття нудьги, поганий настрій, відчувається при­сутність негативних думок, з'являються тривалі образи (постійне почуття самотності або ізоляції, пустоти, страхи), які повторюються.
• Родинні й суспільні прояви — знижене за­цікавлення членами родини, роздратування або прояви злості на членів родини, проведення більшої частини часу поза межами дому, протидія спільному від­починку, надмірне зацікавлення телебаченням як способом утечі від проблем.
• Прояви, пов'язані з роботою, — втра­та натхнення; відчуття, що завжди бракує часу на щось; боязнь перед щоденним виходом на робо­ту; зростаюче почуття некомпетентності; нароста­юче незадоволення роботою; постійна злість і ба­жання образити працівників, колег; потреба часто дивитися на годинник; труднощі у вираженні дові­ри; нездатність приймати рішення.

Що робити, якщо ви помітили перші ознаки вигорання?

Перш за все, визнати, що вони є. Ті, хто допомагає іншим людям, як правило, прагнуть заперечувати власні психологічні проблеми. Важко зізнатися самому собі: «я страждаю на професійне вигорання». Тим більше, що у важких життєвих ситуаціях включаються внутрішні неусвідомлювані механізми захисту. Серед них – раціоналізація, витіснення травматичних подій, «окаменіння» відчуттів і тіла. Люди часто оцінюють ці прояви неправильно – як ознаку власної «сили». Деякі захищаються від своїх власних важких станів і проблем за допомогою активністі, вони прагнуть не думати про них і повністю віддають себе роботі, допомозі іншим людям. Допомога іншим дійсно на деякий час може принести полегшення. Проте тільки на деякий час. Адже надмірна активність шкідлива, якщо вона відволікає увагу від допомоги, якої потребуєте ви самі. Пам'ятаєте: блокування своїх почуттів і активність, виражена понад міру, можуть уповільнити процес вашого відновлення.

По-перше, ваш стан може полегшити фізична та емоційна підтримка від інших людей. Не відмовляйтеся від неї. Обговоріть свою ситуацію з тими, хто, маючи подібний досвід, відчуває себе добре. Для професіонала при цьому доречна і корисна робота з супервізором – професійно досвідченішою людиною, яка при необхідності допомагає менш досвідченому колезі в професійно-особистісному вдосконаленні. У запланований період часу професіонал і супервізор регулярно спільно обговорюють виконану роботу. В ході такого обговорення здійснюється навчання і розвиток, які допомагають вийти з вигорання.

По-друге, в неробочий час вам потрібна самота. Для того, щоб справитися зі своїми відчуттями, вам необхідно знайти можливість побути одному, без сім'ї або близьких друзів.

Чого не потрібно робити при вигоранні?

· НЕ приховуйте своїх відчуттів. Проявляйте ваші емоції і давайте можливість вашим друзям обговорювати їх разом з вами.

· НЕ уникайте говорити про те, що трапилось. Використовуйте кожну можливість переглянути свій досвід наодинці з собою або разом з іншими.

· НЕ дозволяйте вашим відчуттям труднощів зупиняти вас, коли інші надають вам шанс говорити або пропонують допомогу.

· НЕ чекайте, що важкий стан, характерний для вигорання. минеться, виділяйте достатньо часу для сну, відпочинку, роздумів.

· Висловлюйте ваші бажання прямо, ясно і чесно, говоріть про них сім'ї, друзям і на роботі.

· Намагайтесь зберегти нормальний розпорядок вашого життя, наскільки це можливо.

Практичні вправи для зняття надмірного напруження, тривоги

Вправа “Концентрація на рахунку”.

Подумки повільно рахуйте від 1 до 10 і зосередьтеся на повільному рахунку. Якщо в якийсь момент думки почнуть розсіюватися, і ви не зможете зосередитись на рахунку, почніть рахувати спочатку. Повторюйте рахунок протягом декількох хвилин.

Вправа “Зосередження на емоціях і настрої”.

Зосередьтеся на внутрішньому мовленні. Зупиніть внутрішнє мовлення.

Зосередьтеся на настрої. Оцініть свій настрій. Який він? Хороший, поганий, середній, веселий, сумний, при піднятий?

А тепер зосередьтеся на ваших емоціях, спробуйте уявити себе в радісному, веселому емоційному стані. Згадайте радісні події вашого життя.

Вправа “М’язова енергія”.

Напружте ліву ногу – так, якби ви вдавлювали каблуком цвях у підлогу. Перевірте, як розподілена м’язова енергія у тілі. Чому напружена і права нога? А у спині немає надлишків напруження?

Встаньте, нахиліться. Напружте спину так, якби вам поклали на спину ящик з великим вантажем. Перевірте напруження у тілі.

Вправа “Напруження – розслаблення”.

Встаньте прямо і зосередьте увагу на правій руці, напружуючи її як можна сильніше, до межі. Через декілька секунд скиньте напруження, розслабте руку. Аналогічну процедуру зробіть по черзі з лівою рукою, правою та лівою ногами, попереком, шиєю.

Виконання психотехнічних вправ не потребує багато часу і спеціальних приміщень. Самостійно або у парі з іншим педагогом їх можна виконувати на перерві або після уроків.